Фармакодинаміка.
Механізм дії
Тафлупрост є фторовмісним аналогом простагландину F2α. Тафлупростова кислота – біологічно активний метаболіт тафлупросту – є високоактивним та селективним агоністом рецептора простаноїду FP людини. Тафлупростова кислота має у 12 разів більшу афінність до рецептора FP, ніж латанопрост. Фармакодинамічні дослідження на мавпах свідчать, що тафлупрост зменшує внутрішньоочний тиск шляхом підвищення увеосклерального відтоку внутрішньоочної рідини.
Фармакодинамічні ефекти
Тафлупрост – це субстанція, що ефективно знижує внутрішньоочний тиск. У ході дослідження, в якому вивчали вплив метаболітів тафлупросту на зменшення внутрішньоочного тиску, лише тафлупростова кислота призводила до значного зменшення внутрішньоочного тиску.
При застосуванні кролям протягом 4 тижнів офтальмологічного розчину тафлупросту 0,0015 % один раз на добу кровотік диска зорового нерва значно (15 %) збільшився порівняно з вихідним рівнем, коли його вимірювали за допомогою лазерної спекл-флоуграфії на 14-ий та 28-ий день.
Клінічна ефективність
Зменшення внутрішньоочного тиску розпочинається через 2 – 4 години після першого введення препарату, а максимальний ефект досягається приблизно через 12 годин після закапування. Тривалість ефекту зберігається протягом принаймні 24 години. Базові дослідження складу тафлупросту, що містить консервант бензалконію хлорид, продемонстрували ефективність тафлупросту як засобу монотерапії та наявність у нього адитивного ефекту у разі введення як додаткового засобу під час лікування тимололом.
У дослідженні тривалістю 6 місяців тафлупрост виявив значний ефект зниження внутрішньоочного тиску на 6–8 мм рт. ст. у разі його введення у різні моменти часу впродовж дня порівняно із 7–9 мм рт. ст., які досягались при введенні латанопросту.
В іншому клінічному дослідженні тривалістю 6 місяців тафлупрост зменшував внутрішньоочний тиск на 5–7 мм рт. ст. порівняно із 4–6 мм рт. ст., які досягались при застосуванні тимололу. Ефект зниження внутрішньоочного тиску, обумовлений дією тафлупросту, зберігався і під час продовження цих досліджень протягом періоду до 12 місяців. У дослідженні тривалістю 6 тижнів порівнювали ефект тафлупросту щодо зниження внутрішньоочного тиску та його наповнювача при одночасному застосуванні з тимололом. Порівняно з вихідними значеннями (виміряними після 4-тижневого початкового курсу лікування, під час якого застосовувався тимолол), додатковий ефект зниження внутрішньоочного тиску становив 5–6 мм рт. ст. у групі тимолол-тафлупрост та 3–4 мм рт. ст. у групі тимолол-наповнювач. Склад препарату тафлупросту із додаванням та без додавання консерванта мали аналогічний ефект зниження внутрішньоочного тиску понад
5 мм рт. ст. у невеликому перехресному дослідженні із 4-тижневим періодом лікування. Більше того, у дослідженні тривалістю 3 місяці, що проводилося в США з метою порівняння препарату тафлупросту без додавання консерванта із препаратом тимололу без додавання консерванта, ефект тафлупросту щодо зниження внутрішньоочного тиску становив від 6,2 до 7,4 мм рт.ст. у різні моменти часу, тоді як ефект тимололу варіювався від 5,3 до 7,5 мм рт. ст.
Фармакокінетика.
Всмоктування
Після внутрішньоочного введення однієї краплі тафлупросту без консерванта, 0,0015 % очних крапель, в кожне око 1 раз на добу протягом 8 днів концентрація тафлупростової кислоти у плазмі крові була низькою та мала аналогічні профілі на 1-ий та 8-ий день. Концентрація у плазмі крові досягала максимуму через 10 хвилин після введення дози та зменшувалась до рівня нижче нижньої межі виявлення (10 пг/мл) ще до закінчення першої години після введення. Середні значення Cmax (максимальна концентрація у плазмі) (26,2 та 26,6 пг/мл) та AUC0-last (площа під кривою концентрація – час з моменту введення препарату до визначення останньої концентрації, що піддається кількісному вимірюванню, 394,3 та 431,9 пг*хв/мл) були аналогічними в 1-й та на 8-й день, що свідчить про досягнення рівноважної концентрації лікарського засобу протягом першого тижня внутрішьоочного введення. Не було виявлено статистично значимих відмінностей системної біодоступності між препаратом з консервантом і препаратом без консерванта.
У ході дослідження на кролях, всмоктування тафлупросту в внутрішньоочну рідину було порівнянним після однократного закапування в очі 0,0015 % офтальмологічного розчину тафлупросту без консерванта та з консервантом.
Розподіл
У мавп не спостерігалося особливого розподілу радіоактивно міченого тафлупросту у райдужній оболонці – циліарному тілі або судинній оболонці, у т. ч. у пігментному епітелію сітківки, що вказує на низьку афінність до пігменту меланіну. Під час дослідження на щурах методом ауторадіографії всього тіла максимальна концентрація радіоактивності спостерігалася у порядку спадання в рогівці, повіках, склерах та райдужній оболонці. Поза межами ока радіоактивність розподілялась у сльозовому апараті, піднебінні, стравоході та кишково-шлунковому тракті, нирках, печінці, жовчному міхурі та сечовому міхурі.
Зв’язування тафлупростової кислоти з сироватковим альбуміном людини in vitro становило 99 % у разі застосування тафлупростової кислоти 500 нг/мл.
Біотрансформація
Основним шляхом метаболізму тафлупросту в організмі людини, який був проаналізований in vitro, є гідроліз до фармакологічно активного метаболіту – тафлупростової кислоти, яка далі метаболізується шляхом глюкуронування або бета-окислення. Продукти бета-окислення, 1,2-динор- і 1,2,3,4-тетранор-тафлупростової кислоти, які є фармакологічно неактивними, можуть піддаватися глюкуронуванню чи гідроксилюванню. Ферментна система цитохрому P450 (CYP) не бере участі в метаболізмі тафлупростової кислоти. З огляду на дані дослідження на тканинах рогівки кролів із застосуванням очищених ферментів, основною естеразою, відповідальною за гідроліз складного ефіру до тафлупростової кислоти, є карбоксилестераза. У гідролізі також може брати участь бутилхолінестераза, але не ацетилхолінестераза.
Виведення
Після введення 3H-тафлупросту 1 раз на добу (0,005 % офтальмологічний розчин; 5 мкл/око) щурам в обидва ока протягом 21 дня приблизно 87 % загальної радіоактивної дози виводилося з організму. Частка загальної дози, яка виводилася з сечею, становила приблизно 27–38 %, і приблизно 44–58 % дози виводилося з калом.