Фармакодинаміка.
Розчин глюкози чинить плазмозамінну, гідратуючу, метаболічну та дезінтоксикаційну дію. Підтримує об’єм циркулюючої крові та поповнює об’єм втраченої рідини. Він може спричиняти діурез залежно від клінічного стану пацієнта. Глюкоза зазнає повного метаболізму, може зменшувати втрату протеїну та азоту, сприяє відкладенню глікогену та зменшує або попереджує кетоз (надмірне утворення кетонових тіл) при призначенні у достатніх дозах. У процесі метаболізму глюкози у тканинах виділяється значна кількість енергії, яка необхідна для життєдіяльності організму.
Фармакокінетика.
Рівень глюкози у крові в нормі коливається в межах 45–85 мг/100 мл, що відповідає молярній концентрації 3,0–5,6 ммоль/л. Для підтримування таких рівнів у дорослої людини з масою тіла 60–100 кг її добовий прийом має становити 100–200 г. Внесок глюкози крові в загальну осмолярність плазми – 290 мОсм/л – є незначним, всього лише 5,6 мОсм/л. Таким чином, вливання розчинів глюкози не виявляє помітного впливу на збільшення осмолярності плазми, оскільки відбувається швидка утилізація глюкози. У пацієнтів прийом глюкози обмежений лише внутрішньовенним вливанням, мінімальна добова потреба для профілактики ацидозу становить 100 г глюкози (2000 мл 5 % розчину глюкози).
Метаболізм глюкози в організмі завершується утворенням двоокису вуглецю (СО2) та води; під час аеробного гліколізу в організмі одного моля глюкози виділяється 686 ккал або 4,1 ккал на 1 г.
Виведення глюкози практично повністю здійснюється шляхом метаболізму. За нормальних умов глюкоза в сечі може бути виявлена лише у вигляді слідів, оскільки вона після клубочкової фільтрації потрапляє в первинну сечу повністю всмоктаною в проксимальних канальцях; цей процес триває доти, доки рівень глюкози в крові не збільшиться до значень нижче 200–240 мг/100 мл.